Незгасна свіча болю і скорботи

Традиційно, кожної четвертої суботи листопада вшановуємо жертв Голодомору 1932-33 років. Цьогоріч 25 листопада відзначатимемо 90 річницю Голодомору.

Голодомор 1932-1933 років став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років та окупації країни більшовиками. Цього року ми вдруге вшановуємо жертв Голодомору в умовах повномасштабної російської агресії. Ми знову маємо справу з російським імперіалізмом, який і не приховує своїх злочинних намірів: знищити Україну та українську ідентичність. Десятки населених пунктів стерті з лиця землі, тисячі мирних українців стали жертвами обстрілів і бомбардувань, були закатовані й розстріляні. Нині українські воїни, які зупинили навалу і звільнили від ворога безліч населених пунктів, не лише захищають територіальну цілісність і суверенітет України, але і нашу ідентичність, право бути господарями на своїй землі, шанувати власну мову, історію, культуру, героїв.

Щорічно, цього дня проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку пам`яті». 

Пропонуємо матеріали про історію Голодомору зі сторінки "Музею Голодомору" та відео:

У проекті «Реальна історія» Акім Галімов створює невеликі відео на важливі історичні теми, якими спекулює росія. Голодомор – найбільш жорстокий і садистський злочин кремля, скоєний по відношенню до українців. І за це росія має понести покарання. Сьогодні у проекті «Реальна історія» нам відкривають нові докази цього злочину, показують унікальні документи – кримінальні справи про людоїдство за 1933 рік. І ці документи, дадуть інше усвідомлення того жаху, який довелося пережити українцям. Це був справжній геноцид.

***********************************

Освітнє відео до 90-х роковин Голодомору-геноциду українського народу (2023)

======================================================

 Історія Голодомору

Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. Під час вчинення особливо тяжкого злочину геноциду в 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив мільйони.

Після поділу території України в середині XVII століття між Річчю Посполитою та Московським царством протягом наступних двох століть українська нація не мала власної державності, через що зазнавала політичних, економічних, національних, культурних утисків. Росія проводила жорстку колонізацію Лівобережної України. Потужна русифікація, шовінізм та політика ототожнення українців з російським народом (ідентифікація України як частини Росії — Малоросії) не знищили української національної свідомості. Українці дуже гостро відчували свою відмінність від росіян і протягом століть вели перманентну визвольну боротьбу. Та тільки в 1918 році вдалося створити Українську Державу — Українську Народну Республіку і об’єднати українські території.

У ХХ столітті незалежна Українська Держава протрималася лише кілька років, борючись із постійними зазіханнями та втручаннями у внутрішні справи країни ззовні. Їй так і не вдалося конструктивно закласти та зміцнити фундамент своєї незалежності в світі. Після третьої окупації українських земель, які входили до складу Російської імперії, російські більшовики встановили комуністичний тоталітарний режим за допомогою сили та маріонеткових урядів.

13 липня 1923 року було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до якого увійшла й Українська Соціалістична Радянська Республіка. Союзний договір передбачав повну рівноправність республік, проте Україною фактично керував Кремль.

Попри нетривалі періоди державотворення, українська державна традиція все ж була і мала глибоке історичне коріння, що сягало періоду Київської Русі. Вона об’єднувала націю, посилювала український націоналізм та суперечила ленінській теорії соціалізму, що передбачала злиття націй. Окупувавши територію України, російські більшовики дуже гостро це відчули. Ленін визначав національний рух і проблеми національного суверенітету як явище буржуазного характеру, з яким більшовики вели боротьбу. Українська сутність була перешкодою для існування СРСР у форматі, визначеному радянським керівництвом.

З утвердженням комуністичного режиму відбулися помітні зміни у суспільному, громадсько-політичному та соціально-економічному житті України, що торкнулися насамперед традиційного села. Комуністичний тоталітарний режим насаджував українцям нові звичаї, нові обряди, водночас змушував відрікатися від минулого, забути своє походження. Відбулося згортання українізації. Розпочався наступ на духовне життя українців.

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію — об’єднання індивідуальних приватних селянських господарств у колективні господарства державної власності. Кожному селянину нараховували певну кількість трудоднів, за відробіток яких платили натуральним продуктом. Однак переважно трудодні були настільки мізерними, що позбавляли селянина можливості прохарчувати себе і свою родину. З огляду на потужне почуття індивідуалізму українських землеробів, в Україні насадження колгоспної системи викликало спротив. Тому селян насильно заганяли у колгоспи шляхом терору та пропагандистської війни з незгодними, на яких режим вішав ярлики «куркулі», «буржуазні націоналісти», «контрреволюціонери» та знищував цих людей.

Політика комуністичного тоталітарного режиму викликала опір українського народу. Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства.

Почуття національної ідентичності українського селянина разом з його ментальним індивідуалізмом суперечило ідеології Радянського Союзу. Воно було основою українського націоналізму і становило загрозу єдності та самому існуванню СРСР. Саме тому об’єктом злочину геноциду стала українська нація, для послаблення якої сталінський тоталітарний режим геноцидом винищив українське селянство як питому частину нації і джерело її духовної та матеріальної сили.

Небезпеку бунтів та повстань для існування СРСР добре усвідомлювали в Кремлі. Не бажаючи втратити Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання плану. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив усі шляхи до порятунку. Лише селянам України та Кубані було заборонено виїжджати до міст, до Росії і Білорусі. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.

Й. Сталін, який вважав селянство основою національного руху, завдав удару по українських селянах як носіях української традиції, культури та мови. У 1932 році для України було встановлено нереальний до виконання планхлібозаготівель у 356 млн пудів хліба. Для затвердження цього плану до Харкова прибули найближчі соратники Сталіна — Каганович і Молотов, добре проінформовані про розпал голоду вже в першій половині 1932 року в Україні. Геноцид було організовано і вчинено шляхом узаконення насильницьких дій та масового вбивства українців. Близько 400 архівних документів це підтверджують.

На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків».

Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» все колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Згідно з цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Було організовано спеціальні групи людей, які обшукували населення, аби силою вилучати зерно. Такі обшуки супроводжувалися терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми.

Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів — права держави забирати у селян не лише зерно, а й інші продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу. Такого явища не було в жодній іншій республіці СРСР. З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим — «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932–1933 роках режим «чорних дощок» діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.

Кремль створив умови життя, розраховані на знищення частини української нації, шляхом повного вилучення всіх продуктів харчування. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова заблокувала українців в межах голодуючої території, заборонивши виїзд із УСРР і Кубані за хлібом. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки подібного рішення не було застосовано.

Сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовився від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20. В цей час Москва надала Україні насіннєву (для посівної кампанії) та продовольчу позики. Якщо продовольча й надходила до села, то її надавали переважно у формі громадського харчування і лише тим колгоспникам, котрі ще були здатні працювати й жити в польових станах.

Все це відбувалося за наявності великих запасів зерна у централізованих державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту. Дії тоталітарного режиму підтверджують намір знищити частину української нації у визначених часових межах.

 Під час вчинення особливо тяжкого злочину геноциду в 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив мільйони українців.

Певні історичні обставини ускладнюють підрахунки, а ще більше — встановлення імен убитих. Комуністичний тоталітарний режим зробив все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад із переліком померлих в 1932–1933 роках. Ці списки вдвічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були непоодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті як «голод», тому в актах про смерть вказували «від тифу», «виснаження», «від старості». В 1934 році всі книги РАЦСів про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди померлих обліковували. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

Радянський Союз переконав міжнародну громадськість «не побачити» масового вбивства українців за допомогою пропаганди та підкупів окремих журналістів. Однак були публіцисти, які писали правду. Збереглися звіти послів, дипломатів. Режим ужив заходів, щоб стерти пам’ять про вбивство мільйонів українців, але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України заборону говорити про Голодомор було зірвано.

Джерело: https://holodomormuseum.org.ua/istoriia-holodomoru/